Сучасний термос був винайдений у 1892 році британським фізиком сером Джеймсом Деваром. У той час він працював над зрідженням газу. Газ зріджувався при низьких температурах. Спочатку було розроблено ємність, яка могла б виділити газ від зовнішньої температури. Тож він попросив склотехніку Берга підірвати йому пару. У багатошаровому скляному контейнері внутрішні стінки двох шарів покриваються ртуттю, а потім повітря між двома шарами видаляється, утворюючи вакуум. Цей тип вакуумної пляшки називають також «пляшкою дю», так що рідина, що міститься в рідині, може бути постійною протягом певного періоду часу незалежно від температури холоду чи спеки.
Оскільки термос в домашніх умовах в основному використовується для теплоізоляції гарячою водою, його ще називають термосом. Конструкція термоса не є складною, в середині - двошарове скляна пляшка, а два шари вакуумують і покривають сріблом або алюмінієм. Стан вакууму дозволяє уникнути конвекції тепла, саме скло є поганим провідником тепла, а сріблене скло відображає зовнішню випромінювану теплову енергію всередині контейнера. І навпаки, якщо пляшка містить холодну рідину, пляшка може запобігти випромінюванню зовнішнього тепла в пляшку.
Пробка термоса пляшки зазвичай виготовляється з пробки або пластику, і два матеріали непросто проводять тепло. Зовнішня стінка пляшки з термоса виконана з бамбука, пластику, заліза, алюмінію, нержавіючої сталі та ін. У пляшці термоса є гумова прокладка, а в нижній частині пляшки є чаша з гумовим постаментом. Вони використовуються для фіксації скла для запобігання зіткнення із зовнішнім кожухом. .
Найгірше місце для функції ізоляції та збереження холоду термоса є навколо горловини пляшки, де тепло в основному циркулює за допомогою кондукції. Тому вузьке місце завжди максимально скорочується, і чим більша ємність і менша пляшка, тим кращий ефект ізоляції. За звичайних обставин холодний напій у пляшці можна зберігати при температурі близько 4 ° C протягом 12 годин, а окріп - близько 60 ° C
